Найтяжчий хрест - бути мігрантом

Найтяжчий хрест - бути мігрантом

ВО "Свобода"

На запрошення українців у Канаді член Політради ВО "Свобода" Ірина  Фаріон  побувала на вшануванні  жертв Голодомору,  який викошував українців  у 1932-33 роках.  Ми попросили пані Ірину розповісти про свої канадські зустрічі та канадські відкриття.

Під час поїздки до Канади, - розповідає

Ірина Фаріон

, -  ще раз пересвідчилася в істинності міркувань видатного німецького філософа-сучасника Г. Гадамера: "Щастя - це повернення на батьківщину".  Коли  сіла в літак, - сльози, як непрохані гості, підступили до очей. Це була не лише психологічна втома від численних зустрічей, інтерв'ю, радіо і телебачення... Це були сльози розлуки з рідними людьми - українцями, які з різних причин покинули Батьківщину, але не знайшли іншої, бо це неможливо екзистенційно: "Можеш вибирати друзів і дружину / Вибрати не можна тільки Батьківщину" (В. Симоненко).  Вони - розсіяна по світах духовна сила українства, що так потрібна нашій вимученій країні, але цілком забута цією квазідержавою на чолі з олігархічно-кримінальними кланами і виродженою комуністично-комсомольською номенклатурою тупих безідейних совєтскіх чєловєков. Країна і держава стали абсолютними антагоністами. Більшість із наших мігрантів опинилися між цією Сциллою і Хариброю суспільного життя і забажали висковзнути з лещат перемелення власних доль. На чужині віднайшли матеріяльні блага і почасти кар'єрний зріст, але хіба тільки цим живе Вільна Людина?

Пані Надя, з якою я мала, на жаль, епізодичну, але найзворушливішу зустріч у нашій Церкві, плачучи, просила переказати всім в Україні: "Найтяжчий хрест - бути мігрантом". І ще вона просила мою книжку "Отець Маркіян - український мовотворець", аби підтримувати себе морально, читаючи проповіді цього духовного лідера нації. До речі, у себе на Батьківщині Шашкевичеві так непросто продиратися до українських душ через зашкарубле тіло знедуховлених споживачів... На чужині Вільна Людина має містичну потребу розростатися душею, а не лише  статками. Не розмірковуватиму про людей, що відірвалися від свого кореня, - вони духовно мертві. З ними нічого не створиш, хіба загубиш. Натомість людина з відчуттям власного кореня завжди животворить.

Про що розповідали Вам канадські українці?

Повчальну річ подарувала для материкових українців молода журналістка пані Оля: саме Канада, хоч як парадоксально, дала їй відчуття усвідомлення неповторности своєї Батьківщини; саме там вона відчула  засадничу роль у житті людини її рідної мови, культури, релігії; саме на чужині  їй відкрилося все таїнство того, що ти - Українка.  Вона сумовито згадувала, як її синочок в одній з елітних львівських шкіл комплексував від того, що на перервах між уроками його мажорні однокласники спілкувалися російською мовою. Парадоксально, цій світлій дитинці треба було покинути свою поневолену батьківщину, аби в українській канадській школі випростатися на повний зріст і пишатися тим, що довкруж тебе всі спілкуються українською так природно, як дихають... Цікаво й те, що українська громада категорично не прийме до своєї спільноти мігранта з України, що говорить російською -  бо це дикунство. Це розуміють у Канаді, а в Україні такі перевертні посіли всі владні структури, та ще й багато хто з учених і невчених знаходить для цього демоліберальне виправдання. Раби Канаді не потрібні. Натомість вони сараною покрили Україну.

Канада - всуціль країна мігрантів.  Абсолютна більшість живе етнічними спільнотами: квартал португальський, еспанський, український, китайський тощо. Це промовисто свідчить про призначення людини на землі гуртуватися за кровною та духовно-ментальною ознакою.  Виходимо за межі цих первнів - стаємо покинутими і бездомними у найглибших смислах цих слів. Людина на міграції - це людина без батьківсько-материнської домівки, що пахне дитинством і мріями... Цього відчуття не виміряти і не заступити жодними матеріяльними благами чи кар'єрними досягненнями.

Ви мали нагоду поспілкуватися з паном Богданом Музичкою, який очолює Канадську "Свободу"...

Власне, одна з місій поїздки (крім спільного запалення Свічки вшанування жертв Великого Голодомору) - організаційне оформлення осередку ВО "Свобода" у Канаді. Відрадно, що "Свобода" віднайшла у Канаді такого заповзятливого, наступального й одержимого чоловіка, як Богдан Музичка і його винятково світла родина, занесена до Канади Чорнобильським пожарищем. Вони вже 17 років на чужині. І саме тепер, коли побут налагоджено й утверджено, українське серце диктує інші умови: перейнятість долею матірної країни, що віддана на відкуп неукраїнським, знедуховленим, аморальним і кримінальним кланам. Натомість лише ВО "Свобода" впродовж своєї діяльности і, зокрема, двох останніх виборчих кампаній намагається пробитися до національної свідомости українців із чіткою системою україноцентричних державницьких ідеалів. Знаю, що кожен порив свободи Вільного закордонного українця помножить нашу силу, тому так важливо мати на закордонні наші міцні осередки. Пан Богдан - генератор україно- центричних ідей, і першою дією канадського осередку ВО "Свобода" стало Звернення до Конгресу Світового українства з метою апелювати до Урядів їхніх держав (зокрема Англії, Франції, Німеччини, Росії, Ізраїлю тощо), що досі не визнали Голодомору як геноциду українського народу. Вразило у Канаді те, що майже у кожній українській крамниці при вході лежать стоси російських газет, безкоштовно призначені для кожного покупця. З цього приводу я звернулася з листом до Президента України, аби держава негайно вжила заходів щодо припинення антиукраїнської інформаційної пропаганди серед закордонного українства. Москва, наче спрут, обвила своєю брехливо-брудною присутністю весь світ, натомість псевдоукраїнська влада по-злочинному бездарна у захисті своїх інтересів. У рабів один інтерес - зручніший хомут.

Мені завжди було цікаво, - які мотиви у людей, що поїхали так далеко від батьківщини....

Це приватна і дуже поширена цікавість. Мабуть, некоректно позаочі про це розмірковувати: "У кожного своя доля і свій шлях широкий...", але думаю, що Господь на чужину не штовхає..., крім хіба політичної міграції...

...У Канаді кілька генерацій українців. Зокрема, перша хвиля - кінець 19 початок - 20 століття: трудова міграція, переважно  вихідці з Галичини, люди, що  не мали освіти і дуже тяжко працювали в Канаді на чорних роботах, щоб здобути гідні статки. Прикметно, що саме ця перша генерація найбільшою мірою дбала про українську освіту своїх дітей, тому заклала в Канаді численні  українські школи і церкви (у Торонті нині 17 наших церков). Наступна хвиля - політична  довоєнна і післявоєнна міграція, що стала інтелектуально-духовними і мистецькими покладами золота для розстріляної, зголодомореної, злюмпенізованої і змоскаленої України-Руїни. Саме ця хвиля здебільшого зберегла свою кульмінаційну підойму національного самовизначення, що було таке необхідне Україні на початку дев'ятдесятих років. Сучасна четверта хвиля -  це радше поклик іншого світу, матеріяльного добробуту і можливостей кар'єрної реалізації. Час покаже, чи ці новітні мігранти збудують українські школи і церкви для своїх дітей...

Українці, які побували в Канаді (особливо це було модно на початку 90 років), - привозили звідтіля дуже незвичну українську мову. З'явився навіть жартівливий вислів - говорити по канадієрськи. Завжди хотіла довідатися - що то за мова?

У Канаді люди з Галичини - давня трудова міграція  - по-перше, говорить південно-західним діялектом; по-друге, до 1933 року в Україні діяв правопис 1929 року, тому жоден українець, який виїхав до 1933 року,  не скаже там "соціальний", "кафедра",  "аудиторія", "незалежності", "в кіно", а казатиме, як споконвіку говорили, -"соціяльний", "катедра", "авдиторія", "в кіні". Тобто вони привезли  до Канади автентичну українську, а не змоскалізовану мову.

Але ж приїздять і нині українці до Канади. Ті дві українські мови - тодішня і нинішня - там не  змагаються? А є ще англійська мова.

Звичайно, що змагаються. Коли потрапляєш в англомовне середовище, то англійська починає впливати на фонетику, відтак лексику і синтаксис, а особливо - ритмомелодику, що кардинально відмінна у цих мовах. Ритмомелодика української мови нагадує море під час штилю: воно спокійне і тільки де-не-де повагом прокотиться хвилька, натомість ритм англійської - постійні синусоїди. Це як тиша і грім, що змушені зійтися в одному просторі і часі. Тому українці, які тривалий час живуть в Канаді, так чи сяк збурюють гладінь своєї мови чужими ритмами, словами, а згодом і синтаксисом. І це не провина, а всього лиш результат тиску середовища. Бо ж в Канаді - острівець  українства, гірше, коли море українства в Україні нагадує калабаню з російськими стоками - суржиком. У цьому їхня абсолютна і беззастережна провина.

Чи існує в Канаді несприйняття між різними групами мігрантів?

Я була надто мало, аби відчути глибину цієї проблеми. Головне, щоб було менше такого несприйняття між різними соціяльними групами в самій Україні. Мета поїздки була інша - віднайти і згуртувати українців навколо "Програми захисту українців" ВО "Свобода", щоб поширювати всіма континентами нашу націоналістичну ідеологію та всіма силами змагатися за владу в Україні не задля влади, а задля духовної, політичної та економічної незалежности нашої відроджуваної держави. Запам'яталася одна знакова зустріч у цьому контексті з українцями літнього віку: після мого двогодинного виступу ці шановні люди сказали, що вони слухали наче самих себе у молодості ... У цьому містика нашої ідеологічної і ментально-духовної сили вчорашніх, сьогоднішніх і прийдешніх.

Розмовляла Галина Миць