Політичні умови економічної кризи в Україні

Політичні умови економічної кризи в Україні

ВО "Свобода"

Послідовність суспільного розвитку завжди можна відобразити у вигляді економічного циклу, зокрема, криза або різкий спад є наслідком нагромадження економічних проблем протягом значного періоду часу. Кожен  з Урядів, що змінювався в Україні,завжди намагався переконати, що вів економіку по лінії зростання. Хоча функціонально саме Кабінет Міністрів має передбачати кризову ситуацію, розробляти законодавчі заходи антикризового управління, формувати та використовувати державні антикризові резерви.

Сьогодні, аби виборчий електорат тримався за скомпрометовані політичні партії, під прикриттям національних інтересів нарощується політичне змагання - хто краще допоможе українцям в умовах економічної кризи. Традиційно, провладні партії не хочуть визнати, що основною причиною кризової економічної ситуації в Україні є політична неспроможність влади керуватися національними інтересами та їхнє бажання отримувати економічні вигоди від державного управління в майбутньому. Знайшли вихід - усі проблеми української економіки вирішили списати на вплив світової економічної кризи.

Ще місяць тому Уряд розповідав про небувалі економічні зростання, проект бюджету країни на 2009 рік, побудований на мінімальних інфляційних очікуваннях в розмірі 9.5% (кризовою вважається ситуація при піврічній інфляції більше 15.0%), значному зростанні доходів бюджету та соціальних виплат. А нині наша Прем'єр пропонує зовсім інше, а саме - перемогти економічну кризу шляхом згортання соціальних програм, зменшення реальної заробітної плати, пенсійного забезпечення, бюджетного фінансування. І виконувати таку антикризову програму має Уряд захисту України і широка коаліція, сформовані на основі існуючої системи влади з метою в жодному разі не допустити політичного вирішення кризової ситуації шляхом позачергових виборів парламенту.

Дещо детальніше про економічні причини кризи в Україні та взаємозв'язки зі світовою фінансовою кризою. В цьому механізмі треба виділити кризи споживання, виробництва, фінансову, демографічну, екологічну, соціальну.

Найбільш реально населення відчуває кризу споживання,  що характеризується ціновою інфляцією, стрибкоподібний розвиток якої припадає на другу половину 2007 року. Правда, тоді розпочинався виборчий процес і провладні партії знайшли резерви, аби на якийсь час зупинити інфляцію, але ненадовго. Та і яким чином - грошова емісія в економіку країни склала 44.7 млрд.грн., що збільшило базу грошей на 47.0%. Соціальні платежі пішли з незабезпечених грошей, оскільки промислове виробництво під впливом зростання цін на енергетичні ресурси в реальному обсязі зменшилося, сільське господарство влада почала готувати до широкомасштабної приватизації та зробила все, щоби з часом забрати землю у населення. Проблеми споживчого ринку почали вирішуватися шляхом зростання імпорту споживчих товарів, що відображає загальну політику проїдання економічного потенціалу. За половину 2008 року від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі (ввіз товарів переважає їх вивіз) склало 7202 млн.доларів (в 3 рази більше аніж за аналогічний період 2007 року). Рівень споживання українця все більше почав залежати від виробництва за кордоном. Частина виробництв, зокрема сільськогосподарське - зупинилися.

Масштаби інфляції в Україні не до порівняння з інфляційними процесами в країнах Європи. Ціни на споживчі товари за рік в Україні зросли на 31.0%, прогноз загальної інфляції на кінець 2008 року - 21.6%.  І якщо в інших країнах знаходять механізми ресурсного стримування інфляції, то в Україні резерви незначні, зокрема продовольчі та енергетичні запаси складають близько 1/3 річної потреби. Мусимо визнати, що продовольча та енергетична безпека України за останній рік катастрофічно зменшилася.

Інша складова споживчої інфляції - за останній рік темпи зростання номінальної заробітної плати переважають темпи зростання валового внутрішнього продукту в 4.2 рази. Додамо до доходів населення соціальні виплати і бачимо, що грошей стає більше, а їх товарне забезпечення катастрофічно зменшується. Відзначимо, що та частка населення України, яка проживає за "межею бідності" зростає. Лише у Львівській області за попередній рік чисельність малозабезпеченого населення зросла на 70.4 тис. чоловік та склала 880.8 тис. чоловік. Врахуймо, що соціальні мінімуми в Україні є заниженими та не враховують реальної вартості і структури споживання. Зокрема, відповідно до вимог Європейської соціальної хартії мінімальна заробітна плата має складати 2.5 розмірів прожиткового мінімуму.  В Україні дане співвідношення складає близько 0.8 разів, або в три рази менше від європейської норми.

Ще один дискусійний крок Уряду, що збільшив інфляцію та зупинив виробництво в Україні - це ревальвація гривні (в наших умовах - зменшення курсу американського долара), на яку не було ніяких ринкових підстав. Національна валюта може стати сильною лише за умови розвитку виробництва та експортного потенціалу. А штучна ревальвація привела до небаченого рівня зростання імпорту, а це - дефіцит поточного рахунку платіжного балансу, що мав покриватися зовнішніми кредитами і інвестиціями. Отже, Уряд підсилював гривню і заводив країну до все глибшої боргової ями. Такої політики ревальвації наш Уряд міг навчитися хіба що в Росії, але в них умови інші - енергоресурсів більше, які вони експортують з більшою вигодою для себе. А наша влада і те що має, не може ефективно використати для користі українців, хоча би ту ж систему транзитного транспортування російського газу. Окрім цього, ревальвація гривні привела до зменшення зовнішніх інвестицій в Україну.

Згадаймо втрати населення від зниження курсу долара, викликані ажіотажним попитом на національну валюту. На нинішній день процес формування валютного курсу пішов оберненим шляхом, і знову - втрачають не олігархічні структури, що скупили іноземну валюту, а населення, що повірило в сильну гривню та в економічні обіцянки Уряду. Ще одне, коли в країні два валютні курси - офіційний менший та ринковий більший, то виграє той, хто має доступ до бюджетних ресурсів. А населення від такої політики лише втрачає.

Дивною є кредитна політика Кабміну та Нацбанку. Лише з січня 2008 року Нацбанк вилучив у банківських структур 12.8 млрд.грн., залишивши їм в обмін депозитні сертифікати. Ці гроші пішли на соціальні виплати. А виробництво без кредитних ресурсів може зупинитися зовсім.

Економічний висновок - фондовий та валютний ринок України спустошені, іноземні капітали відтікають, власних резервів з метою антикризових дій не сформовано.

І це наслідок не стільки світової економічної кризи, як політичної кризи в Україні. Шлях виходу з даної кризи єдиний - до влади мають прийти політики, що захистять Україну та українців.

Ярослав Качмарик

кандидат економічних наук

член обласного комітету ЛОО ВО "Свобода"