Професор-українофоб у Львові

Професор-українофоб у Львові

ВО "Свобода"

Минулого місяця в інтелектуальному житті Львова трапилась подія, яка, з огляду на відсутність адекватної реакції, сигналізує про серйозні проблеми сприйняття історичних реалій та брак національної свідомості серед представників частини академічного бомонду Галичини. Йдеться про те, що 7 липня у приміщенні Львівської духовної семінарії з нагоди урочистого вручення дипломів випускникам Українського католицького університету виступав британський історик Норман Дейвіс, праці якого відзначаються українофобними випадами та відвертими фальсифікаціями, що не завадило керівництву поважного закладу представити його як почесного гостя та "всесвітньо відомого історика".

Професор Оксфордського університету, володар почесних докторських ступенів Люблінського і Ґданського університетів, Дейвіс здобув визнання на теренах Західної Європи і США після виходу в світ праці "Ігрища Бога" (присвячена історії Польщі) та об'ємного історичного нарису "Європа: історія". Доробок британця характеризується загалом високим рівнем полоноцентризму та якомога активнішим звеличенням історичної місії Польщі в контексті європейської цивілізації, відтак, коли заходить мова про українців, часто-густо зустрічаються перекручення фактів та відверті маніпуляції.

Власне, на прес-конференції, яка передувала промові Дейвіса перед випускниками Католицького університету, автор цих рядків спробував звернути увагу історика на допущені ним серйозні фактологічні неточності та сумнівні оціночні судження. У прес-релізі, поширеному напередодні, йшлося про те, що начебто "професор Дейвіс зумів дистанціюватися від стереотипів і написати дуже цікаву історію Європи, яка своїм наративом охоплює й історію України". Власне, щодо дистанціювання від стереотипів. У своїй останній праці "Повстання 44-го року", присвяченій передісторії та подіям Варшавського повстання, організованого польським підпіллям, Дейвіс, зокрема, стверджував таке: "Етнічні чистки здійснювалися у ще більших масштабах на території райхскомісаріату Україна та дистрикту Галичина. Знову ж таки, вони були спрямовані проти польських селян. Ці акти здійснювалися членами радикального крила українського націоналістичного руху, УПА, яких, без сумніву, заохочували нацисти". Звичайно ж, мова йде про елементарну фальсифікацію та намагання однозначно асоціювати український визвольний рух із злочинами націонал-соціалізму, приписуючи "етнічні чистки" через колаборацію з німецькими окупаційними силами українським повстанцям, які з 1942 року проти цих сил активно боролись збройним шляхом. Мета таких інсинуацій є доволі тривіальною: сформувати у масовій свідомості європейців типовий стереотип українця-колаборанта, злочинця та ворожого прислужника. Щобільше, цікавих висновків про "заохочення" дій УПА з боку "нацистів" пан Дейвіс дійшов, не навівши посилання бодай на одне українське джерело з історії Української Повстанської Армії.

Реакція професора на зацитовані рядки його авторства була доволі промовистою: спершу він заявив, що не зовсім пригадує собі, чи писав щось подібне, а потім оперативно перейшов на загальні теми, продовжуючи стверджувати, що УПА займалась етнічними чистками польського населення.

За браком часу ведучі прес-конференції запропонували ставити наступні запитання присутнім журналістам львівських ЗМІ. Одна із наступних реплік пана Дейвіса відзначалась надзвичайною скромністю та дотепністю: виявляється, перед тим, як у 2004 році вийшла друком його книга про Варшавське повстання 1944 року, навіть "професійні історики плутали це повстання із повстанням у Варшавському ґетто 1943 року". Особливо зворушливо цей натяк на власні дослідницькі заслуги прозвучав у контексті того, що в монументальній праці "Європа: історія", опублікованій у 1996 році, Дейвіс запевняв читача, наприклад, в тому, що Варшавське повстання тривало 94 дні (пересічний студент-історик натомість, знає, що в дійсності тривалість повстання становила 63 дні). Таких грубих неточностей на сторінках цієї книги можна віднайти кілька десятків, якщо не сотень, включно з "відкриттями", які належать радше до царини альтернативної історії, яку полюбляють деякі письменники-фантасти. Наприклад, якщо вірити Дейвісу, під час Першої світової війни російські війська взяли місто-фортецю Перемишль не у березні 1915 року, а влітку 1917.

Зрештою, на прес-конференції було оголошено, що незабаром нас очікує друге видання праці "Європа: історія" українською мовою-по суті, репринт першого, тобто із відтворенням усіх фактологічних помилок. Смішно? Було б смішно, якби не було сумно. Виникає декілька риторичних питань, на зразок: навіщо адміністрації поважного львівського навчального закладу запрошувати іноземного дослідника, який пропагує антиукраїнські стереотипи? Навіщо забезпечувати публічність історику, який, окрім сумнівного трактування складних історичних реалій допускається грубих фактологічних помилок і неточностей? Чому, зрештою, на інсинуації Дейвіса не відреагували шановані львівські історики-професіонали?

Юрій Михальчишин