Історія одного Лиса Микити

Історія одного Лиса Микити

ВО "Свобода"

Тричі являлася Петрові політична любов

Від "червоних" - до "помаранчевих", від "помаранчевих" - до "синьо-білих"

Деякі тваринки, наприклад різноманітні личинки, лісові коники, жучки, мають від природи унікальний дар - аби вижити, вони набувають кольору середовища, у якому перебувають. Ящірки-хамелеони, наприклад, вміють, залежно від обставин, прикидатися жовтим пісочком, сірим каменем, ніжною зеленою травичкою. Метелик-шкідник білан капустяний непримітний на капусті, яку він обожнює поїдати. Людська здатність пристосовуватися набагато складніша і вишуканіша і на перший погляд не така очевидна. Ті, хто багато років поспіль випливають акурат у одному місці - біля владного корита - досконало опанували такий тонкий інструмент досягнення мети як ПОЛІТИЧНА ЛЮБОВ З ІНТЕРЕСОМ. Аби вчасно прилаштуватися в потрібному місці, пристосуванці чого тільки не витворяють - забувають рідну мову і цілі великі шматки своєї біографії, фарбуються у модерні політичні кольори. Словом, нормальна людина уже давно згоріла б від сорому...

Червоне - то любов (комуністична)

Львівському голові ОДА Петрові Олійнику політична любов являлася щонайменше тричі. Перший раз у березні 1983-го, коли Петро Михайлович вступив у ряди КПРС. Із його написаної російською мовою автобіографії ( документ розшукало і видало видання "Ідеологічний вісник України") - довідуємося, що Петро Михайлович був неймовірно активним комуністом уже навіть у ті часи, коли в повітрі свіжо пахло Незалежністю, і червоні ідеали відстоювали хіба що переконані партократи або ж вульгарні кар'єристи. "Червона любов" так засліпила Олійнику очі, що вже навіть у 1990 році, в рік студентського голодування, він висувається кандидатом у депутати Червоноградської міської ради за підтримки міськкому компартії, але набирає всього кілька голосів, - люди вибирають рухівця.

Тим часом Україна набуває Незалежності, і Петро Михайлович усвідомлює, що його політична любов уже не відповідає духові часу. Відмитися від старої полинялої червоної фарби Петрові Михайловичу допомагають нібито незалежна місцева газета і нібито незалежна місцева телестудія, які фінансуються нібито невідомим меценатом. Мас-медіа слово за словом "вишивають" образ великого патріота і господарника П. М. Олійника. Тим часом Червоноградці досі з жахом згадують мера Олійника, який на своїй посаді займався переважно накопиченням власного капіталу. Через високі тарифи люди не могли платити за тепло і мерзли в своїх помешканнях, гаряча вода стала рідкістю. На цей час припадає одне з найбільших екологічних лих Львівщини - захворювання Червоноградських і Соснівських дітей на гіпоплазію - місцева влада не помітила б його, якби не львівські журналісти...У історію Червонограда мер Петро Олійник входить також як руйнівник вугільної галузі регіону. Він докладає чимало зусиль для закриття шахти № 5 "Великомостівська", після чого мешканці навколишніх сіл залишаються без роботи. Паралельно, аби виправдати свою діяльність, червоноградський мер у інтерв'ю неодноразово наголошує, нібито шахти настільки збиткові, що їх конче потрібно позакривати.

Шубовсть - у помаранчеву ополонку

Помаранчеве кохання Петра Михайловича було не менш пристрасним, аніж перше комуністичне. Зметикувавши, що українці піднімаються на боротьбу зі старим режимом, Петро Михайлович вив'язує на шиї помаранчевий шалик - довгий, як вельон. Це була справжня помаранчева війна. У телевізійних дебатах Петро Олійник палко нападав на свого запеклого супротивника лідера львівських "регіоналів" Олексія Радзієвського, тицяючи в очі останньому ганебним "яйцепадом"( Петро Михайлович дуже любив це слово), від якого у Івано-Франківську зомлів регіонал № 1 Віктор Янукович. В усьому, що коли-небудь робив Петро Михайлович, відчувалося тонке уміння "помастити хліб маслом" - вишукано прислужитися своєму лідерові. Після того, як Ющенко скупався в ополонці, Петро Михайлович і собі, під пильними поглядами телекамер, шубовснув у крижану вожу. Правда, місцевого масштабу - на Винниківському озері.

На парламентських виборах 2006 року революційні помаранчеві гасла Петра Михайловича помітно зблідли. У його душі, навченій тонко відчувати політичні подуви вітру, відбувається роздвоєння. Петро Михайлович усе ще помаранчевий, але вже тягнеться до біло-голубих. Дивним видається, зокрема, те, що "Наша Україна" виборчий штаб якої очолює Петро Олійник, провадить агітації не проти "Партії Регіонів", що було б логічно, а проти ... націоналістів, зокрема ВО "Свобода", поливаючи брудом лідера об'єднання Олега Тягнибока. Далі -більше. У першу ніч після виборів Петро Олійник приходить на телебачення з Олексієм Радзієвським, якого донедавна шпетив на чому світ стоїть. Помирені друзі на очах у всього населення Львівщини зворушливо ділять місця у обласні раді, домовляються про конструктивну співпрацю. Це вже наступного дня з'ясується, що жителі Львівщини виявилися принциповішими, аніж про них думав Петро Михайлович, - "Партія Регіонів" до обласної ради узагалі не пройшла. У період виборів з'ясувався іще один неприємний факт - виборчі фальсифікації. Дивне рішення Львівської обласної ТВК не везти з районів до Львова бюлетені для голосування за кандидатів до Львівської обласної ради не могло не привернути уваги громадськості. Тим паче що заступник голови Львівської обласної ТВК Ігор Кравчук заявив, що ініціатива цього рішення виходить з ОДА. Через кілька місяців Петро Олійник помститься ВО "Свобода" за пікет, організований на знак протесту проти фальсифікацій, - голова облдержадміністрації зніме із займаної посади голову Бродівської РДА від ВО "Свобода" Олега Панькевича. Попри те, що район має добрі економічні показники.

День шахтаря - "валентинка" у табір донецьких

З представленням Віктора Януковича парламенту і з приходом до влади донецьких у Петра Олійника вселяється упевненість, що він на правильному шляху. Голова облдержадміністрації забуває про всі попередні помаранчеві обіцянки. "Не допустити реваншу олігархічних сил у 2006 році" - ця фраза з інтерв'ю Петра Михайловича, яка була винесена журналістами у заголовки в квітні 2005-го, тепер далеке минуле. У його душі народжуються нові, більш актуальні фразеологізми. Зокрема пан Олійник стверджує, що вважає рішення про призначення прем'єр-міністром Віктора Януковича логічним, висловлює задоволення з приводу того, що Львівщину куруватиме Микола Азаров, а в інтерв'ю радіо "Свобода" напередодні 15 річниці Незалежності узагалі договорюється до того, що йому, мовляв, байдуже, якою мовою розмовлятимуть в Україні, головне, аби зростав добробут населення. У такій своїй промові Петро Михайлович, фактично, посилає приховану амурну стрілу в табір донецьких олігархів, переважна більшість яких не може двох слів докупи зліпити українською.

Але усі кроки, які робить Олійник в сторону донецьких, схоже, видаються йому якимись непереконливими, невиразними. І вже аби напевне поріднитися з новою синьо-білою владою, він придумує геніальний в світовій історії підлабузництва хід - організовує у Львові "День шахтаря", сподіваючись, що на новітній львівський празник, головне дійство якого відбувається в храмі культури - Львівській Опері - приїде його новий політичний кумир - Віктор Янукович. Петро Михайлович відчуває, що цього разу поцілив у саме яблучко і почувається справді щасливим. Він не приховує свого стану. "Сьогодні я щасливий від того, що на всі наші шахтарські регіони, а їх є шість, ведеться пряма трансляція". Петро Михайлович якось дочиста забув про те, яким затятим прихильником закриття шахт завше виступав - тепер у нього новий образ, образ захисника прав гірників. "Рвєніє" було належно поціноване. Орден "За шахтарську доблесть" - на груди! Поряд з "помаранчевою" медаллю.

У людини із здоровим глуздом виникне природне запитання - а задля чого таке підлабузництво. Адже Петро Олійник за частою зміною політичних вподобань, схоже, й не помітив, як перетворився на звичайнісінького фарбованого лиса. Може, усе це задля добробуту людей? Як би не так. Варто поглянути, як живе галицьке село - як люди спиваються від нужди і безробіття, а фермери вимирають без фінансової підтримки, що робиться на Львівських підприємствах, зокрема на Сільмаші, - аби зрозуміти, що інтереси у Петра Михайловича зовсім інші...

Іван Калинич