Рецензія на книжку "Рrомова, або Де ми помиляємося..."

Рецензія на книжку "Рrомова, або Де ми помиляємося..."

ВО "Свобода"

Такі лінгвістично-культурні і водночас політичні видання, як

"Рrомова, або Де ми помиляємося...",

попри частково втамований голод завдяки виданій літературі з культури мовлення, - як спраглому  вода. Тим паче, колектив видання маніфестує індивідуально вироблену "мовну політику". На перший погляд, дивна річ: телеканал СТБ першим серед загальнонаціональних ТВ-компаній виробляє власне для себе цю "мовну політику", простіше - систему  фонетичних, лексичних і граматичних правил функціонування української мови в етері, що вливається через екрани телебачення до мільйонів голів і сердець українців і неукраїнців. А насправді і глибше  - це демонстрація світоглядного і культурно-політичного вибору на користь правди та української системи у

радянській версії української

недомови.

Це чимале ментально-суспільне досягнення у час аморальних конформізмів і компромісів у всьому, хоч у дечому воно також компромісне. Мова найперше є тим

усім

- поза нею тиша і безчасся. На щастя, таку політику, попри офіційний радянський правопис і бездіяльність у цьому, чи точніше антиукраїнську діяльність більшости урядів, ухвалило для себе вже не одне видавництво чи видання в Україні (наприклад, журнали "Критика" і "Ї", газета "Аудиторія", видавництво "Свічадо", "Літопис" та ин.), одначе в етері така першість - це суттєве нарощення м'язів

опозиційної мови.

Опозиційної передусім до чинного Правопису української мови, який і досі працює як  сталінсько-постишевське досягнення 1933 року, що через розстріли та катування знищило перший науковий соборний Правопис автохтонної української мови 1929 року...

Цього асиміляційно-змосковщеного правопису навчають і досі, хіба що з легким косметичним припудренням, як-от: повернення

Кличного відмінка

, закінчення

-ові, -еві

у Давальному відмінку у назвах істот (на зразок

президентові, а не президенту),

"реабілітація" літери і звука/фонеми

Ґ,

запозичених слів

журі, парфумерія,

замість фонетичних дивоглядів

жюрі, парфюмерія

- ось і всі досягнення буремних та обнадійливих дев'ятдесятих. У цьому сенсі ця праця у другому розділі

"Настанови щодо складних і суперечливих випадків написання та вживання слів"

демонструє

вибір

репресованих у 1933 році і не схвалених під час  реформи 1999-2000 років фонетичних, морфологічних і фонетико-правописних норм. Назву лише концептуально важливі, з огляду на їхню споконвічність у нашій мові та насильне вилучення у совєтські часи: а) у словах, що починаються на

і

, після якого пишемо

н

або

р

, початкове

і

треба вимовляти наближено до

и

, так само, як у словах

ич, икати

,

икавка, ирій

:

[і]нший

; б) у словах-грецизмах літеру "тета" треба передавати через

т

замість

ф

:

етер

замість

ефір

; в) у слові 

проєкт (projekt)

звукосполуку

je

треба передавати через

є

,  як у слові

об'єкт

(

object)

; г) у словах чужомовного походження після губних

б, п, в, м, ф

перед йотованими, як і в питомих українських словах, треба ставити апостроф і вимовляти ці губні перед йотованими роздільно:

б'юджет, б'юро; г

) в іменниках жіночого роду III відміни, що закінчуються на два приголосні, а також в іменниках

Русь, осінь,

сіль, кров, любов

у родовому відмінку однини треба вживати закінчення

-и:

незалежности, любови

; д

)

в іменниках середнього роду IV відміни

ім'я,

плем'я, тім'я, вим'я

, як і в усіх инших, у родовому відмінку однини слід уживати закінчення

-и

:

імени, племени

; е) найуживаніші слова чужомовного походження з кінцевим

-о

, перед яким виступає приголосний треба відмінювати за моделлю іменників II відміни середнього роду на

-о

:

до кіна, до авта

, бо

до села і до відра

тощо. Дуже шкода що поза ухваленням колись репресованих норм зосталися звукосполуки

ія

та

ав

у чужомовних словах замість тепер по-совєтському вживаних

іа, ау

: треба

соціяльний

замість

соціальний,

авдиторія

замість

аудиторія

, хоч слушно зазначено, що в запозичених англізмах початковий

w

треба передавати через

в:

вікенд, Вільям

. Це, мабуть, наша одвічна біда - політика напів кроків, напів залежностей, напів свободи. Від напів вагітностей нічого не народжується, хоч, безперечно, і таке починання каналу заслуговує на особливе схвалення і сприйняття. Радикальні думки мають радикальну мову.

Перший розділ праці

"Що не так"

систематизує фонетичні, лексико-семантичні, морфологічні та синтаксичні норми в контексті культури мовлення і крізь призму російськомовної інтерференції. Така систематизація вкрай потрібна, навіть якщо вона повторює прописні істини з численної літератури з культури мовлення. На особливе схвалення заслуговує блискуче дібраний матеріял до підрозділів

"У вживанні деяких морфологічних

одиниць"

та

"У функціонуванні синтаксичних конструкцій".

Ця концентрація етерних помилок стимулюватиме їхнє уникнення. На жаль, у процесі викладення матеріялу трапляються власне ті огріхи, проти яких спрямовано зусилля, наприклад:

спірні випадки

замість

суперечливі

,

їх типів

замість

їхніх,

заакцентовано увагу

замість

наголошено чи зауважено, підкреслено

; трапляються недоладності у розділових знаках (с.1) та ин. Одначе ця перша телевізійна ластівка, сподіваюся, матиме високий політ над буденщиною зужитої совєтської недомови. Аби тільки стало духу колективові ентузіястів.

Неможливо не відзначити цікавого дизайнерського оформлення праці: модерно, ошатно, несподівано і мовоцентрично. Це по-мудрому радикальний відхід від писанково-калиново-прапорних зображень на виданнях з української мови. Вони ж бо становлять її інтимну природу, прихованість якої впливає набагато істотніше, ніж примітивне зовнішнє вираження. Хоч не думаю, що у латинській графіці префікс

pro-

у назві  цієї праці

"Рrомова ..."

додає стилю, - хіба що попсової моди...

Мабуть, цей проєкт не відбувся б без участи Інституту української мови, а зокрема Орисі Демської-Кульчицької та волі на це головного редактора інформаційно-аналітичного мовлення телеканалу СТБ Юрія Горбаня та инших шанованих людей. Так виник дуже результативний симбіоз теорії мови та її практики, духовно-культурної природи мови з її прагматично-комунікативним утіленням.

Ірина Фаріон