Михайло Галущак: "Держава − це ми" або "Справедливість" за яку не варто боротися

Михайло Галущак: "Держава − це ми" або "Справедливість" за яку не варто боротися

Михайло Галущак

Куди дальше...?! Тепер навіть чиновники одного з найзахідніших міст України − Львова − обміняли свою "солов'їну" на "язык". Під час візиту віце-прем'єр-міністра з питань "Євро-2012" Бориса Колеснікова на Львівщину місцеві можновладці браво демонстрували своє знання російської. Так, завжди "самопомічний" міський голова Львова Андрій Садовий, вкотре за своє життя бажаючи допомогти всім львів'янам, вітальне слово сказав російською. Губернатор Львівщини Микола Кміть, будучи на диво стриманим і не дуже багатослівним, висловлювався лише щодо певних уточнень. Залишилось лише прапор на Ратуші поміняти…

Соромно… Соромно, що живеш поруч з такими представниками "Бандерівського краю". Соромно, що цю "грязь Москви" вивели в люди і посадили у владне крісло саме галичани, а не Путін чи Янукович. Зрештою, це ті представники "найдемократичніших", "найпатрйотичніших" та найбільш "українських" сил, які тільки існують в природі і за яких ми голосували та голосуємо.

"Столиця моєї мрії", як свого часу писав В. Симоненко про місто Лева, за останні роки перетворилася на губернію зі страшного сну. Наслідки Кремлівського засинання і прокидання "з думкою про Україну" ми відчуваємо кожний день − через ЗМІ, у крамницях, спілкуючись зі студентами, на вулиці…

Русифікація − це процес довготривалий. Щоб її розпочати, не обов'язково змінювати 10 статтю Конституції "Державною мовою в Україні є українська". Усім відома історія про жабу. Якщо її кинути в каструлю з гарячою водою, то від температури вона одразу ж вискочить, проте, якщо ж воду нагрівати повільно, то вона неодмінно звариться живцем. Не можу сказати, що нас уже повністю зварили, проте, як сказав останній керманич Радянського Союзу, "процес пішов".

Історію потрібно знати… Не шукайте в ній всі відповіді про минуле та рецепти на майбутнє − це не кулінарна книга. Історія потрібна нам перш за все для того, щоби ми навчились мислити, щоби ми все частіше задавали собі питання – чому сталось саме так? що можна змінити?

Чому моя мова занепадає в Незалежній Україні? Звісно, трьохсотлітнє перебування на правах колонії − у межах Російської та Австро-Угорської імперій, та в не менш українофобській Польщі − не могло не позначитись на сьогоднішньому етнічному складі нашої держави. Однак навіть тоді українці жили і виживали, а відтак не позбавили моє покоління, народжене вже не в радянські часи, можливості насолоджуватись "солов'їною". Та чи можна на цьому зупинитися, маючи Незалежність? Остання двадцятилітня історія України свідчить, що так буває. Можна впродовж всієї нашої Незалежності перетворювати практично весь український культурний простір на відстійник неякісної та тупої російської квазікультури. Можна новообраному президенту своє перше інтерв'ю давати російською, тобто недержавною, мовою. В Україні прем'єр-міністром стає людина, яка розмовляє українською лише тоді, коли в рот води набирає... За останні роки, складається враження, що моя держава перетворюється на суцільну лабораторію, де експерименти проводить хто хоче і як хоче. Виникає лише одне зауваження до цих експериментаторів − поверніть назад мишей…

Сьогоднішня Україна − це результат нашої байдужості та браку віри. Впродовж 18 років Незалежності букет вітчизняної, постсовєцької влади складають якщо не комуністи, комсомольці та кучмісти, то їхні браві наступники. Неповага до історії та культури, нехтування людськими цінностями, мародерська захланність − ось на який букет "політичних хвороб" нездужає, хворіє, слабує наша влада.

Чорним гумором жартує з нами історія: вже скільки виборів голосуємо за одних, а потім виходить, що то зовсім і не ті виявляється. Якщо ж і ті, то вони завжди такими були − і це наша вина, що вони виявились іншими… Одним словом − шукай вітра в полі. За призначення прем'єр-міністром М. Азарова проголосувало 8 бютівців та 11 нунсівців. Де справедливість, за яку "варто боротися" виборцям Тимошенко? Чому Ющенко і досі публічно не вибачився за своїх "тушок", які своїми голосами поставили Азарова, а відтак − у крісло міністра освіти україножера Д. Табачника? Не забарився і С. Тігіпко: після прикрої "сімейної" сварки 2004-го "блудний син" знову повертається в сім'ю, цього разу на посаду віце-прем'єр-міністра.

Чи можна тепер щось змінити? "Все тече, все змінюється" − казав Геракліт. В державі не відбудуться зміни, доки зміни не відбудуться в нас. Для того, щоб нам краще усвідомити сою роль в Українському державотворенні, перефразую слова французького короля Людовика XIV − "Держава − це ми". І доки ми цього не усвідомимо, доки ми з розумом і відповідальністю не будемо ставитись до свого вибору, доки наш вибір представлятимуть мародери та україножери, незалежно свій чи не свій − доти ми матимемо "те, що маємо". Світ − це зміни, зміни − це життя. Живіть для України!...