"Наша ціль – заможний і щасливий українець на своїй щедрій батьківській землі…"

"Наша ціль – заможний і щасливий українець на своїй щедрій батьківській землі…"

Ярослав Пелешак

Продовжуємо друкувати спогади наших побратимів до 20-річчя з часу створення "Свободи". Згадує головний бухгалтер ВО "Свобода", депутат Львівської міської ради Ярослав ПЕЛЕШАК.

Мій націоналістичний світогляд сформувався ще в дитинстві – мені дома часто розказували, що відбувалося за Польщі, що творилося, коли прийшли совєти, як москалі вивозили всіх на Сибір, могли влетіти серед ночі до хати і робити трус. Поки я вчився і працював, то все шукав таку політичну силу, щоби була здатна творити Українську Україну. Тобто, поки були в союзі, то ішлося про здобуття незалежності, а після 1991 – щоби творити таку державу, за яку боролися і вмирали діди. Тоді на початку 90-х поз'являлося багато різних партій, я цікавився: що вони і як роблять, які в них ідеї, переконання. І нічого з того всього мені не підходило, і от 1993 року я довідався, що є така партія СНПУ – Соціал-Національна Партія України. Коли я прийшов у партію першого разу – знайомитися, мене спитали, чи я був в інших партіях. Я відповів, що ні, в жодних інших партіях не був, навіть комсомольцем не був. Власне тому мені й на роботі не дозволяли підвищення – жодних перспектив на кар'єру я не мав. Максимум дійшов до головного спеціаліста, але ніяким керівником мене ставити не могли – Ви, мовляв, не партійний, тож уже даруйте... Потім мене хлопці в партії спитали, де я працюю, яка в мене освіта. Розповів, що закінчив Львівську політехніку, крім того, закінчив курси бухгалтерів. "О, то дуже добре! Бо нам якраз потрібен бухгалтер!" От я написав заяву, вступив і почалася моя партійна діяльність з бухгалтерії, але я ж знав, що прийшов сюди не тільки як фахівець – хотів якось активніше долучатися до боротьби – щоби дійсно створити українську Україну. Тому я не пропускав жодних акцій, мітингів, інших заходів. Була в той час так звана партійна школа – я відвідував усі лекції, дуже багато вчився, бо політиком ніколи доти не був, а для цього треба було багато знати. Тогочасна наша партія – то все в основному була молодь, середній вік 23-24 роки, ну а я був уже старший. Мені вже було за 50, і в партії мого віку був ще Антін Дмитрович Злотко. То ми з ним часто спілкувалися, нам було про що поговорити.

Та що тут казати – мене то все, як хвиля, підхопило! Ця молодь мені давала стільки сил, що я не зважав ні на витрачений час, ні на енергію. Пам'ятаю, якось після виборів ми сиділи цілу ніч і потім пів дня, і вже аж десь під обід порозходилися. Знаєте, то були дуже приємні часи: різні події, люди, спілкування, враження! Багато на ту працю віддавалося сил і енергії, часу, але то все пішло на користь. І доказом цього є теперішня наша політична сила, тепер вона воістину СИЛА!

"Свобода" з кожним роком стає все потужнішою, приходить багато людей, які справді повірили в ідею націоналізму. І, знаєте, немає такого, щоби людина прийшла, побула і далі десь пішла – до нас не приходять, як на проміжну станцію, з нами залишаються. Тому нас щораз більшає і більшає, з нами росте молодь, набирається досвіду.

Коли тепер спілкуюся з людьми, то бачу, що й люди інакші вже стали, ніж були в 90-х. Ці двадцять років були закономірними, бо за один рік, чи навіть за п'ять неможливо переконати людей, які звикли мислити по-радянському, так як їм нав'язали з Кремля – за короткий проміжок змінити всіх стереотипів неможливо. Але з кожним роком, крок за кроком справа рухається вперед – повільно, проте нестримно.

"Свобода" – то такий монолітний колектив. Тут один за одного кожен постоїть горою в будь-який час. То вже є так, як родина. Люди роками один з одним знаються, відповідно довіряють одне одному, знають, що можуть сподіватися один на одного. А тримає нас всіх – оця ідея українського націоналізму, вона розвинута в людей, вони знають – без цієї ідеї, без віри в нашу перемогу, в нашу правоту в нас не буде України. Бо на нашу землю не раз клали лапи, її все хочуть приборкати і завоювати. Але того не буде. Тому ми твердо заявляли 20 років тому і це саме кажемо тепер: наша ціль – прийти до влади і створити українську Україну, вигнати теперішню владу. Зробити так, щоби в Україні не було такого, як це є зараз: є дуже багаті, а всі решта виживають. Ні, українці на своїй щедрій землі мають бути всі заможними. Не має бути тої прірви між зайдами-мільйонерами і українцями. Розуміється, що боротися важко в теперішній час, але легко боротися не було ніколи.