Запоріжжя. Доля України вирішується тут

Запоріжжя. Доля України вирішується тут

ВО "Свобода"

Запоріжжя. Слава України... Міф України... Біль України... Ганьба України? Надія України!

Запоріжжя. Ця назва - один із кодів для українського серця. Козацька слава. Гетьманщина. Частина українського міфу, що сидить глибоко в українській свідомості. Навіть у тих, хто цю свідомість приховує та намагається вичавити із себе. Розмовляєш з якимось східно-південним промисловиком - регіонал регіоналом - а як хильне трішки горілочки, закусить салом, попустить краватку, і вже, о диво, починає переповідати легенди сивої давнини про те як турків, ляхів і москалів били. Залишається тільки дивуватись, до якої ж міри людина владна над собою, наскільки можна ґвалтувати своє єство заради грошей, кар'єри, сумнівного визнання сумнівним середовищем.

Якщо зрілі люди, хоча б напідпитку можуть згадати про своє коріння, молодь, здається, у цьому сенсі втрачена. Запоріжжя вражає кількістю чи то "нанюханих", чи то "наколотих" зграйок всіляких задрипанців, молоді "під пивом", що вештаються вулицями міста там, де гість міста чекав би побачити нащадків козацького роду. І скрізь лунає відповідний музичний супровід: блатняк змішується з попснею:..."а єслі я усну, шманать мєня нє нада... майо юнає тєло полстрани захотєло"...

Колись я відвідував місто разом з іноземним фахівцем з технічних рішень для алюмінієвої галузі. Колеги, яких ми зустрічали, інженери були гостинними, доброзичливими людьми. Але... Коли супроводжуєш іноземця, починаєш сам бачити країну начебто по-новому, іншими очима. Які враження можна винести з дещо стробоскопічного досвіду термінового відрядження у незнайому країну за дуже жорсткого графіку? Що вихопить цей стробоскоп з континууму місцевого життя?

Почнемо з професійного. При всій повазі до українських металургів, але іншого такого заводу в світі нема. Мій колега знає, про що говорить, бо він відвідав усі алюмінієві заводи світу. ЗАЛК - це музей. Таких технологій в світі ніде вже нема. Їх навіть не вивчають у вишах. Вони були застарілими, коли завод почали будувати. А було це на початку 30-х. Комуністичній владі УРСР було байдуже, що ці технології знищують навколишнє середовище, що вони, можна казати, проста повільно катують працівників. Здається, українська влада і нові російські власники не дуже відрізняються. Це так до нас приходить капітал з "братньої" країни. Це такі інвестиції. Куди? У чиюсь кишеню?

Висновок був невтішним: нам нема чого запропонувати для заводу з такими технологіями. Коли власники вирішать побудувати новий, тоді зустрінемось знов.

Тепер також про техніку, але комунальну. Міський транспорт. У липні місяці їде по рейках трамвай - справжня сауна на колесах. Кондукторка пояснює: "Пічка зіпсувалась та вмикається і ніяк її не вимкнути, вже тиждень так". Деякі речі краще не перекладати, бо дійдуть чутки до великих босів, і вирішать вони закрити відділення у країні, де цілий тиждень може їздить в липні трамвай з увімкнутою пічкою. Так і роботу втратити можна через культурну безнадійність ринку. Це навіть не проблема байдужості до комфорту людей ібо витрат на електрику. Це явище поза всяким рівнем критики. Якщо людина не вміє зав'язувати краватку - це брак життєвих навичокю, Це легко виправити навчанням. А якщо людина взагалі не знає, навіщо одягатись? Чи є вона взагалі людиною? Може мавпа? А якщо все ж таки людина, то ясно, що її соціальні стандарти не сумісні зі стандартами сучасного світу. Спілкування просто не можливе. Отже навіщо просувати в таку країну передову техніку? Старий завод можна перебудувати. Якщо є кому. А власне такий трамвай голосно волає саме про те, що, здається, нема кому.

Про людей. Як я вже писав, ті люди, кого ми зустрічали, люди милі. Але на вокзалі бачимо пияку, що лежить просто на асфальті, з носа натекла калюжа крові. Десь неподалік прогулюються три міліціянти. Що їм до такої дрібнички... І це про неможливість спілкування, якщо стандарти не сумісні.

Вже не знаю, позитивне було враження чи негативне, але наш гість звернув увагу на відсутність VPL (visible panty line) у прикиді місцевих дівчат, тобто без жодних ознак наявності білизни. Тоді дуже популярні були парусинові брюки та спідниці - дуже красиво на струнких фігурках, але треба враховувати, що при липневій спеці на спітнілих сідницях ця тканина стає майже прозорою. І не менш прозорий натяк на те, на кого у цій країні чекають і на що. Такого ж отримують.

Нарешті про фольклорну Україну. На Хортиці на козацькій виставі я був після однієї з індустріальних виставок сам, без іноземців. До речі, знову трішечки про професійне, завдяки місцевій Торгівельно-промисловій палаті, виставка дуже сильна. Ніде в регіонах не бачив такого рівня. Навіть у столиці для багатьох може служити прикладом. Молодці!

Хортиця - місце незвичайне. Різні частини острову майже точно відображають природу різних регіонів України. Навіть хортицькі Карпати там є. Вистава козацького театру колоритна, з вусатими козаками з шаблями і батогами. Але дужу-дуже політкоректна. Козаки, як і за радянських часів, продовжують свою битву за Україну проти турків. Нібито ні з ким більше вони не бились. Дуже приємна вистава для тих, хто лізе до нас з півночі по братання.

Я вже майже поставив хрест на Запоріжжі. Що взяти з міста де місцева рада одною з перших, ще на початку 90-х, проголосила російську мову офіційною? Козаччина козаччиною, але реальність інша - інші люди, не ті.

Звісно, не все Запоріжжя - бидло. Пам'ятаю у 2000-му, 2001-му під час ділових вечерь натрапляв у Запорізькому ірландському пабі на виступи талановитого джазового бенду, назву якого не спитав. Потім через Інтернет спробував розшукати, але натрапив на цілу велику джазову спільноту. В місті є культурне життя, є прошарок гідних людей. Але, як донедавна майже скрізь в Україні, вони не роблять погоди. І не згуртувати їх ніколи. І роз'єднуючих факторів немало: політика, мовне питання. Втрачено Запоріжжя для України, - так гадав я тоді.

На щастя я помилився. Ще не вмерло Запоріжжя для України. Дуже радісну новину принесли на "Народну правду" автори з Запорізької організації ВО "Свобода". Мабуть, найприємнішу новину цього року. Нарешті сталося! Організовані українці дали відсіч комуністичним горлодерам, що блокували експозицію у місцевому музеї, присвячену УПА. Так, Запоріжжя - місто українське, і є в тому місті люди, що пам'ятають про своє українство і на тверезу голову.

Шановна "Свободо"! Вітаю з першою перемогою. Але не зупиняйтесь. Йдіть далі. Приборкаєте комуністів, розчистите шлях до знань української правдивої історії людям міста, а потім й інші здобутки з'являться. Не зупинятись! Переконувати людей, інформувати, йти на вибори, до влади. Тоді знайдете нових власників для ваших заводів, тих, хто переведе їх на сучасний рівень, щоб не труїли повітря так, що у носі починає пекти лишень виходиш на перон, а діти запоріжців відрізняються сірим кольором обличчя. Звісно й виховательську роботу не забувайте. Нарід треба виховувати. Тоді й дівчата почнуть одягатись не як шльондри з порнофільмів, а як гідно козачок.

Українським силам ще дуже багато роботи в Запоріжжі. Може більше ніж в інших місцях України. Запоріжжя для наших ворогів є символом перемоги над Україною.

Зрусифікувавши Запоріжжя, розчинивши козаків у натовпі підпитого бидла вони учинили наругу над всім українством. Якщо українська справа переможе в Запоріжжі, вона переможе скрізь. Зараз наші вороги лаються: "Пашол вон ва Львоф, бандера нєдабітий"! Для них Львів - це все, що залишилось від України. Коли ж ми почуємо: "Пашол вон ф Запарож'є, казак нєдабітий"! - це означатиме, що ми перемогли.

Слава Запоріжжю! Слава Україні!

                                                                                     НАРОДНА ПРАВДА