Людмила Шекета: Люблю і шкодую жінок. Вони для мене як діти

Людмила Шекета: Люблю і шкодую жінок. Вони для мене як діти

Людмила Шекета

Людмила ШЕКЕТА – головний лікар Комунального міського клінічного пологового будинку № 1 у Львові, заслужений лікар України. З 2006 року вона – депутат Львівської міської ради від ВО "Свобода" та заступник голови постійної депутатської комісії медицини, освіти, науки і соціального захисту у Львові. Пані Людмила пропагує партнерські пологи – для цього обладнано індивідуальні та сімейні пологові зали. До сучасних вимог адаптовано вхід до закладу: зроблено пандус, встановлено сигнал "метро" та таблички зі шрифтом Брайля для людей з обмеженими фізичними можливостями. З жіками Людмила Дмитрівна працює вже понад тридцять років, тож ми звернулися до неї як до фахівця зі стажем з проханням розповісти про становище такої тонкої галузі медицини як гінекологія та акушерство у теперішній українській системі охорони здоров'я.

- Якою є охорона здоров'я в Україні та за кордоном?

- Порівнювати систему охорони здоров'я в Україні і за кордоном дуже важко, тому що вони є дуже різними. В Україні фактично задекларовано Конституцією безкоштовне надання медичної допомоги. А за кордоном є страхова медицина та платні клініки, і вартість того всього відповідна. Наскільки я знаю, пологи за кордоном коштують, залежно від їх складності, від стану дитини і жінки, в межах від восьми до тридцяти тисяч євро, але це не лягає на плечі громадян, якщо вони застраховані. А ще, як мені якось розповіли, за кордоном, аби потрапити до лікаря, треба записатися на прийом десь за тижнів два. А потрапити на огляд негайно можна лише у разі втрати свідомості – тоді по хворого приїде "швидка". В Україні кожен пологовий будинок в міру фінансування намагається якось собі давати раду. - Якими ж фінансовими силами виживає система охорони здоров'я, зокрема ваш пологовий будинок?

- Почнемо з неприємного – за часи незалежності ми практично нічого не збудували. Всі приміщення, які ми експлуатуємо, це або пристосовані, або побудовані ще за попередньої влади. Єдине, що вдалося зробити в місті, це реконструювати та добудувати поліклініку в місті Винники. Колись це була поліклініка в приватному будинку, в аварійному стані. А тепер збудовано чотириповерхову поліклініку з дотриманням усіх сучасних вимог. Наш пологовий будинок – це є пристосоване приміщення, побудоване в 50-их роках під гуртожиток вищої партійної школи, і перекроювати тепер його відповідно до сучасних вимог є надзвичайно складно. Кожен господар знає, що ліпше збудувати нове, аніж переробляти старе. До того ж, більше тридцяти років цей будинок не мав капітального ремонту. І лише протягом останніх чотирьох років від влади надійшло більше двох мільйонів, які ми використали на ремонт даху, приймального покою, перепланування приміщень, на сантехнічні, каналізаційні мережі, створення індивідуальних та сімейних пологових залів. Але державі завжди бракує грошей на охорону здоров'я – нас фінансують фактично за залишковим принципом. Тому поточні ремонти палат, коридорів, кімнат гігієни, придбання офісних і медичних меблів – все те, що необхідно для роботи і створює зручності тим людям, які тут лікуються – ми робили за позабюджетні кошти, яких за два останні роки ми залучили більше двох мільйонів. Це враховуючи і ґранди, і пожертви, і спонсорську допомогу. Звичайно, всі ці кошти можна би було витратити на одноразові подарунки поточним породіллям – купити, наприклад, кожній по набору на пологи. Так, як держава часто робить, купуючи кожному по кілограмові гречки. Ми ж на ті гроші намагаємося придбати медичне оснащення, яке буде служити довго для всіх тих жінок, які будуть тут лікуватися, незалежно від соціального статусу.

– За тридцять років вашої роботи з жінками що змінилося?

- Скажу вам те, що говорю завжди – у нас дуже хороша молодь. Теперішні молоді матері є більш освіченими, ніж раніше, вони ліпше розуміють те, що з ними відбувається, більше читають, цікавляться, як перебігає вагітність, пологи, спілкуються, дають одна одній поради. Змінилося також те, що тепер за наказом міністерства дитина може бути коло матері, і це дуже правильно. Бо материнський інстинкт є складний і найбільш виражений у жінки. І цей розрив, як то було колись, – матері окремо, діти окремо – був дуже неправильним і неприродним. Але ми мусили так працювати і того дотримуватися. Добрим є те, що дозволено проведення партнерських пологів. З найгірших змін – в нас немає жодної жінки, в якої крім діагнозу вагітність не було би жодного іншого діагнозу. А усяка хвороба матері впливає на перебіг вагітності, пологи і здоров'я дитини. До того ж, тепер багато жінок курять, не кидають, навіть приїхавши в полог будинок. Ховаються поза кути від мене, коли я їм роблю зауваження. А ще жінки ігнорують відвідуваннями жіночої консультації. Це є неповага до себе, до майбутньої дитини і до лікаря, який відповідальний за її здоров'я. Часом жінки самі себе наражають на ризик – наважуються народжувати дома. А потім раптом починаються кровотечі, і привозять нам уже жінку без пульсу – рятуйте! Ну для чого таке робити? Має бути якесь почуття відповідальності.

- Що спонукало вас зробити такий професійний вибір?

- (сміється) До п'ятого класу школи я хотіла бути вчителькою. Це властиво більшості дівчаток. А потім мене дуже зацікавила медицина. Можливо, тому, що моя мама була медиком. До третього курсу інституту я хотіла бути окулістом, бо в мене була сусідка окулістка, яка врятувала мій зір. А після третього курсу все змінилося. А приводом, як то завжди буває в житті, став випадок – народжувала сусідка. І поки їхала "Швидка", я надавала допомогу з нею. Пологи були дуже стрімкі, тож дитину прийняла я. І настільки мене це вразило (слава Богу, що все сталося добре!), народження дитини викликає таку радість, таке щасливе зворушення! І саме тоді я дуже ясно зрозуміла, що хочу робити у цім житті. Такі випадки – то знак того, що нами Бог керує. Вже коли ми вивчали акушерство, я часто ходила чергувати у вихідні дні в пологовий будинок, – тоді я пересвідчилася, що не помиляюся. Тож в інтернатуру я йшла абсолютно свідомо. І тепер скажу – якби життя повторилося, я не змінила би думки. Я дуже люблю жінок, дуже їх шкодую, шаную. Вони для мене як діти.

- Як ви розумієте поняття "сильна жінка"?

- Бог дав жінці вагітніти, виношувати у собі нове життя, народжувати, і ця відповідальність, покладена на неї природою, спонукає бути сильною. І тому я вважаю, що всі жінки сильні.